ЕЛЕКТРОГАЗОЗВАРНИК

Електрогазозварник – одна із найзатребуваніших та високооплачуваних професій ХХІ століття. Логічно, адже чи не в усіх галузях діяльності сучасної людини переважає метал.

Звáрювання — технологічний процес утворення нероз’ємного з’єднання між матеріалами при їх нагріванні та/або пластичному деформуванні за рахунок встановлення міжмолекулярних і міжатомних зв’язків.

Зварюванням з’єднують однорідні та різнорідні метали та їхні сплави, метали з деякими неметалевими матеріалами (керамікою, графітом, склом та ін.), а також пластмаси.

Відомо близько 70 способів зварювання. В основі їхньої класифікації лежать дві ознаки: агрегатний стан матеріалу в зоні зварювання та вид енергії, яка використовується для утворення з’єднання.

Залежно від форми енергії, використовуваної для утворення зварного з’єднання, всі види зварювання поділяють на три класи: термічний, термомеханічної і механічний.

До термічного класу належать види зварювання, що здійснюються плавленням з використанням теплової енергії: дугова, плазмова, електрошлакове, електронно-променева, лазерна, газова та ін.

До термомеханічної класу належать види зварювання, що здійснюються з використанням теплової енергії і тиску: контактна, дифузійна та ін.

До механічному класу належать види зварювання, що здійснюються з використанням механічної енергії і тиску: ультразвукова, вибухом, тертям, холодна та ін.

Суть ручного електрогазозварювання полягає в тому, що електрод, розплавляючись, заповнює зазор між краями зварювальних деталей.

При газозварюванні в дугу вводиться присадний дріт, який розплавляючись, заповнює зазор.

Трохи з історії професії

За однією з версій, слова «зварювання», «зварити» походять від імені слов’янського бога ковальської справи Сварога.Процес зварювання з’явився ще в бронзовій добі, коли людина  почала набувати досвід  обробки металів для виготовлення знарядь праці, бойової зброї, прикрас та інших виробів.

Першим відомим способом зварювання є ковальське. Воно забезпечувало достатньо високу, на той час, якість з’єднання, особливо при роботі з пластичними металами, такими, як мідь.

Із винайденням бронзи, яка є твердішою і гірше піддається куванню, виникло ливарне зварювання. Під час ливарного зварювання крайки з’єднуваних деталей заформовують спеціальною сумішшю і заливають розігрітим рідким металом. Цей присадковий метал сплавляється з виробом і, застигаючи, утворює шов. Такі з’єднання знайдені на бронзових посудинах Стародавньої Греції та Риму.

У 1802-му російський академік Василь Петров звернув увагу на те, що при пропусканні електричного струму через два прутики з вугілля або металу між їхніми кінцями виникає яскрава дуга (електричний розряд), яка має дуже високу температуру. Він дослідив та описав це явище, а також указав на можливість використання тепла електричної дуги для розплавлення металів і тим самим заклав основи дугового зварювання металів.

Але існують відомості й про те, що англійський хімік сер Гемфрі Деві в 1800-му першим дослідив електричну дугу та описав можливе застосування її в промисловості.

Микола Бенардос в 1882-му винайшов спосіб дугового зварювання із застосуванням вугільного електрода. У наступні роки він розробив наступні методи зварювання: дугою, яка горить між двома або декількома електродами; в атмосфері захисного газу; контактне точкове електрозварювання за допомогою кліщів.

Автором методу дугового зварювання металевим плавким електродом, найпоширенішого в наш час, є Микола Слав’янов, який розробив його в 1888. Через два роки американський інженер Чарльз Гофін повторив відкриття і запатентував метод дугового зварювання плавким металевим електродом на території США.

Микола Слав’янов не лише винайшов дугове зварювання металевим електродом, описав його у своїх статтях, книгах і запатентував у різних країнах світу, але й сам широко впроваджував його в практику. За допомогою навченого ним колективу робітників-зварювальників Слав’янов виправляв дуговим зварюванням брак лиття та відновлював деталі парових машин і різного великого устаткування. Він створив перший зварювальний генератор з автоматичним регулятором довжини зварювальної дуги, розробив флюси для підвищення якості наплавленого металу при зварюванні. Роботи Бенардоса і Слав’янова є основою сучасних методів електричного зварювання металів.

В 1900-му англієць Артур Строхменхер почав промисловий випуск покритих металевих електродів зі стійкішою під час горіння дугою.

В 1919-му англієць Клод Джозеф Холсланг винайшов джерело змінного струму, яке забезпечувало стійкіше горіння дуги, але в промисловості цей винахід на десятиліття забутий.

Родоначальник контактного зварювання — англійський фізик Вільям Томсон (лорд Кельвін), який уперше застосував стикове зварювання в 1856-му.

В 1877-му в США Еліх Томсон самостійно розробив стикове зварювання і впровадив його в промисловість.

Електричне зварювання придумане в Україні в середині XIX століття. Тоді ж з’явилися і перші електрозварники, які працювали під наглядом самих винахідників і дослідників.

Ацетилен у 1836-му винайшов Едмунд Деві. А наприкінці XIX століття французький хімік Ле-Шательє винайшов ацетиленокисневе полум’я. На початку XX французькі інженери Пінар і Фуше застосували його для зварювального пальника. Так розпочалося промислове освоєння газового зварювання. До цього ж часу відноситься розробка спеціальної апаратури та вивчення способів газового і кисневого різання.

Бурхливий розвиток зварювальних технологій і обладнання почався за часів Першої світової війни. Британці почали використовувати зварювальні процеси при побудові військових кораблів із суцільнозварними корпусами.

Упродовж 20-х років ХХ ст. головні акценти в зварювальних технологіях ставилися на розвиток автоматичного зварювання. Великий внесок у розвиток різноманітних видів зварювання вніс український  академік Євген Патон та фахівці Інституту електрозварювання, які вперше у світі розв’язали складні наукові і технічні завдання, пов’язані з автоматичним зварюванням броні, розробили досконалу технологію і необхідне обладнання. Було досліджено процеси, що відбуваються у потужній зварювальній дузі, яка горить під флюсом, розроблено нові зварювальні флюси і знайдено місцеву сировину для їх масового виробництва. Широко проводився пошук способів багатодугового та багатоелектродного автоматичного зварювання під флюсом, розроблено технологію напівавтоматичного зварювання під флюсом, створено перші зварювальні напівавтомати.

Зварювання повсюдно витіснило спосіб нероз’ємного з’єднання деталей за допомогою заклепок.

На сьогодні зварювання є найбільш розповсюдженим способом з’єднання деталей при виготовленні металоконструкцій. Широко застосовується зварювання в комплексі з литтям, штампуванням і спеціальним прокатом окремих елементів заготовок виробів, майже повністю відтіснивши складні та дорогі суцільнолиті та суцільноштамповані заготовки.

Унікальність професії

Едектрогазозварники працюють  на будівництві, у комунальних підприємствах,  промисловості й навіть на флоті.

Електрогазозварник

• з’єднує (зварює) елементи металоконструкцій, трубопроводи, деталі машин і механізмів за допомогою зварювального апарату;
• збирає заготовки (вузли) конструкцій, здійснює їхнє транспортування в межах робочого місця, налагоджує зварювальне устаткування, встановлює необхідний режим зварки, здійснює зоровий контроль швів;
• з’єднує (зварює) елементи металоконструкцій, трубопроводи, деталі машин і механізмів за допомогою зварювального апарату;
• збирає заготовки (вузли) конструкцій, здійснює їхнє транспортування в межах робочого місця, налагоджує зварювальне устаткування, встановлює необхідний режим зварки, здійснює зоровий контроль швів;

Основним знаряддям роботи електрозварника ручної зварки є електрод. У процесі роботи електрозварник виконує поступальні і коливальні переміщення електроду, регулює температуру, довжину дуги і процес утворення шва.

Для зварювання тонкого металу, кольорових металів, їхніх сплавів і чавуну використовується газовий пальник, в якому відбувається змішування горючого газу з киснем і утворення полум’я.

Праця електрогазозварника в основному ручна, виконується індивідуально, при мінімальному діловому спілкуванні.

Працює як в приміщенні, так і на відкритому повітрі.Для захисту від теплових і світлових випромінювань використовує спецодяг і маску (щиток), що має захисні кольорофільтри. Колись для такої роботи застосовували захисні екрани з битого скла.

Режим роботи в основному двозмінний, темп роботи вільний.

Професія має 1-6 розрядів.

Електрогазозварник – це…емоційностійка, вольова, спокійна, самостійна, рішуча і впевнена в собі людина.  

Йому мають бути притаманні  чіткість у роботі, зібраність, наполегливість  у  подоланні  труднощів, відповідальність.

Професія ставить і підвищені вимоги до фізичної сили і витривалості спеціаліста, його гостроти зору і кольоросприйняття, гнучкості і рухливості рук, ніг і усього тіла, вестибулярного апарата.

Електрогазозварник повинен уміти тривалий час сконцентровувати увагу, володіти хорошою зорово-моторною координацією, розвиненою просторовою уявою і технічним мисленням, бути акуратним і урівноваженим.

Електрогазозварник повинен мати добру зорову, короткочасну та оперативну пам’ять, зосередження та стійкість уваги, практичне мислення, розвинену  просторову уяву,  високий невербальний інтелект.

Медичні протипокази

Професія протипоказана людям, які страждають захворюваннями дихальних органів, опорно-рухового апарату (радикуліт, остеохондроз тощо), серцево-судинної і нервової систем, розладами психіки і мають виражені дефекти зору і слуху.

Професійні вимоги до спеціаліста

Електрогазозварник повинен мати хорошу підготовку у сфері хімії та фізики (розділи електрика, електротехніка), математики, металознавства.

Він повинен знати:

Електрогазозварник повинен уміти:

Для абітурієнтів, котрі планують здобувати професію електрогазозварника

Майстри виробничого навчання за професією «Електрогазозварник; монтажник санітарно-технічних систем і устаткувань»